Розмивання правди і війна Росії проти України: Виступ на Мюнхенському симпозіумі (лютий 2026 р.)

Шановні пані і панове, колеги.

Часто кажуть, що першою жертвою війни є правда. У випадку російської агресії проти України це — не так. Російський режим почав знищувати правду до того, як вторгнутися в Україну — і саме для того, аби розпочати цю війну. Маскування збройної агресії й окупації під самопроголошення так званих «народних республік», заперечення участі Росії, воєнних злочинів, присвоєння Україні рис, які би виправдовували агресію — саме це зробило війну можливою. З ще більшої облуди почалося повномасштабне вторгнення 2022 року: називання агресивної війни «спеціальною воєнною операцією» призвело до того, що в сучасній Росії люди, які називають війну війною, ризикують потрапити за ґрати. Це вже не про політичну позицію. Філологам, історикам, фахівцям із соціальних і гуманітарних наук просто не можна залишатися професійно добросовісними, не ризикуючи своєю свободою.

Це — не випадковість. Це говорить нам про саму природу сучасного російського режиму більше, ніж будь-що інше. Росія веде війну не проти тієї чи іншої версії правди: вона бореться проти самого поняття правди як такого. Загальновідомим є один з провідних принципів сучасної російської пропаганди: не протиставити свою незмінну версію подій іншим, а заперечити існування незмінного викладу подій, наполягаючи, що правда — це питання інтерпретації. «Все не так однозначно», «у будь-якого явища є кілька сторін», «все залежить від того, як на це подивитися» — ці, начебто, правильні й нейтральні твердження в руках російської пропаганди перетворюються на зброю із заперечення існування правдивого викладу подій.

У полоні я чув це неодноразово, і частина зусиль тих, хто нас допитували, була спрямована саме на те, аби ми визнали: російська версія подій має вищу цінність, тоді як наполягання на правді наших допитувачів не цікавило. І цю версію формулює єдина інституція, яка в ідеології «російського світу» має монополію на правду: російська держава. Релятивізація правди має привести до того, щоби забрати в людей можливість спиратися на свою оцінку подій, віддавши всі повноваження для цього авторитарній державі. Коли немає незалежної правди, яка формується людським поглядом на світ у сполученні з цінностями, то будь-яка інтерпретація, або ж пряме фальшування, може бути назване «правдою», якщо це вигідно тому, хто це робить. І право бути цим арбітром правди в сучасній російській ідеології закріплено за державою в особі очільників сучасного російського режиму: саме вона є джерелом правди, єдиним актором, хто вирішує, що є правдивим, а що — ні, і як ця правда може змінюватися і деформуватися і відповідності до поточних інтересів очільників режиму.

Цей постмодернізм у російському прочитанні, переінтерпретований і поставлений на службу авторитаризму та імперіалізму, має цілком конкретні цілі. Відбираючи в людей можливість дізнаватися правду, формувати й усвідомлювати її, отримувати знання, російські ідеологи забирають у них суб’єктність, агентність, здатність до незалежного ухвалення рішень. Неможливо зміцнити ідеологію, де держава є цінністю номер один, а люди є витратним матеріалом, якщо не надати цій державі монополії на правду, позбавивши людей можливості її формувати. Коли арбітром правди є держава, люди позбавляються свого особистого, людського погляду на світ, і втрачають можливість незалежно оцінювати події. Бо правда пов’язана із суб’єктністю, людською автономією, і через це — зі свободою. Тільки правда робить цю свободу можливою.

Правда пов’язана також зі справедливістю. Ми судимо про те, що справедливо, а що — ні, виходячи з розуміння правди і цінностей, які з нею пов’язані. Коли ж монополію на правду віддано державі, вона стає єдиним суддею в питаннях справедливості. І що справедливо, а що — ні, вирішує режим, який стає справедливими в усіх своїх, найстрашніших і найогидніших діяннях і позбавляючи цим самим поняття справедливості самої його суті.

Правда пов’язана, зрештою, з дією. Усвідомлення правди, і через пов’язане з нею поняття справедливості, спонукає людей діяти тим чи іншим чином — зокрема, щоби виправити кричущу несправедливість або провадити життя у відповідності до розуміння того, як жити згідно з правдою. Коли ж єдиним джерелом правди стає держава, ця її роль дозволяє остаточно перетворити людей на інструменти, спонукаючи їх діяти у відповідності до розуміння правди, проголошеного авторитарним режимом.

Таке перетворення держави, творіння людських рук та інструменту, створеного людьми, на вищого арбітра у питаннях правди, справедливості, людської свободи та дії, неминуче нагадує ідолопоклонство; і, зрештою, воно призводить до людських жертв цьому ідолу.

Тому у війні, до якої Україну було змушено, і яка ведеться за цінності, Україна обороняє й виборює інше розуміння правди: з визнанням людської свободи, суб’єктності й агентності, з автономією розуміння справедливості й наполяганням на здатності людини до незалежних дій. Ведучи боротьбу проти російської навали, ми протистоїмо світогляду «російського світу» з його знищенням розуміння правди і наділенням держави функціями ідола, захищаючи людяність і здатність людей жити у відповідності до правди. І у цій війні за правду ми не можемо програти.

Виступ виголошено англійською 11 лютого 2026 року на симпозіумі в рамках конференції "Гібридна війна Росії й розмивання правди: Відновлення засад безпеки і справедливого миру". Конференцію було організовано Університетом Людвіґа-Максиміліана в Мюнхені, Українським Католицьким Університетом (Львів) і Університетом Нотр-Дам (Індіана, США).